Психологічний вісник. Виховання дітей на взаєморозумінні

Під час карантину сім’я вся зібралась вдома, раніше так було рідко. У кожного були свої справи, завдання, задачі. Батьки стали більше проводити часу з дітьми, звертаючи увагу на їх поведінку, стиль спілкування, ставлення до оточуючих, ті дрібниці у поведінці дітей, які раніше навіть не помічали. Батьки на правах дорослого взялися  активно виховувати своїх нащадків. Розпочалися повчальні бесіди (в більшості монологи), з’явилися одвічні конфлікти між батьками та дітьми.

Трапляється, ми несвідомо відштовхуємо власних дітей. А потім, уже тінейджерами, вони повертають це нам сторицею. Якщо заздалегідь звернути увагу на кілька простих моментів, підліткові роки сина чи доньки пройдуть значно легшее.

1. Бойкот

Найяскравіший приклад відштовхування — «я не розмовляю з тобою». Хтось витримує годину, але є батьки, які здатні по кілька діб демонструвати образу та холод.

Бойкот — це дитяча реакція, а не спосіб покарання. Адже така поведінка демонструє слабкість мами чи тата. Чому кажуть: на ображених воду возять? Бо це почуття означає безсилий гнів. Це сигнал про те, що замість вирішення конфлікту ви очікуєте, щоб інша сторона помітила, як вам погано, відчула провину і почала діяти. Хіба це притаманно дорослому? А бойкот — ще й реакція із серії «стати в позу». При цьому, особливо за тривалого бойкоту, дитина відчуває брак вашої любові, вона ніби «зникає» для вас, тож прив’язаність страждає.

Можна показати, як ви засмучені поганим вчинком малюка, але не варто перебільшувати у виховних цілях — він перестане вірити. Якщо батьки постійно вдають, що їм плакати хочеться через неслуха, але при цьому хитро посміхаються одне одному, емпатія дитини знижується. Вона стає байдужішою до чужих сліз і переживань — їй усе це видається несправжнім.

2. Реакція після покарання

Цю помилку роблять майже всі. Дитина бешкетувала, і ви не дали їй цукерок. Спочатку вона може злитися. Далі, особливо дошкільник, біжить до вас у сльозах втішитися, проситься на ручки. І чує: «Не підходь до мене, ти покараний». Логіка проста: він завинив, а я буду його пестити? Як же дитина зрозуміє, що покарана? У неї буде мішанина в голові.

Як завжди знаходити час для дітей: досвід селебріті

Уявіть собі, що ви на роботі припустилися помилок, і вас позбавили премії. Але при цьому керівник та колектив перестають з вами нормально розмовляти, кричать або уникають. Чи це нормально? Якщо дитина залишилася без цукерок, саме це є негативним наслідком її поведінки. Ефект може зникнути, лише якщо через 5 хвилин її сліз ви таки скасуєте заборону і дасте цукерки. Це питання до вашої послідовності, а не до дитини. Якщо ж ні, то покарання вже відбулося, це певний стрес, і малюк може розраховувати на вашу підтримку.

Не продовжуйте читати лекції про поведінку, не докоряйте тим, за що дитина вже «розплатилася», не нагадуйте про саме покарання — це принижує. Нічого дивного немає в тому, щоб втішити дитину, яка, приміром, залишилася без цукерок, адже так ви показуєте, що вам важливі її почуття, що вам її шкода, але через це ви не станете скасовувати правила.

3. Дитина щось вимагає

Дуже подібна ситуація. Якщо дівчинка плаче біля вітрини з лялькою та кричить «Купи», зовсім не потрібно робити суворе чи «страшне» обличчя, щоб довести свою непохитність. Поясніть, що немає коштів, або пообіцяйте купити колись на свята, а потім — розділіть з дитиною сум зустрічі з реальністю. На жаль, неможливо вдовольняти всі свої бажання. Ви це вже знаєте, а малечі доводиться з цим вперше миритися. Тож лагідно підтримайте.

4. Приєднання до сторонніх дорослих

Уявіть, що незнайома жінка ні з того ні з сього робить вам зауваження: як погано ви нафарбувалися, вбрання вам не личить і фігура щось розпливлася. А ваш чоловік підхоплює: «Так, бачиш, що люди кажуть! Я давно тобі говорив, погано виглядаєш». Як би ви прореагували? Чи не вважали б чоловіка зрадником?

А ось батьки часто дозволяють незнайомим людям не по ділу критикувати дітей, та ще й приєднуються до них. Якщо малюк бешкетує і кричить у транспорті, а сторонньому дорослому це заважає, його зауваження буде слушним, варто вибачитися за дитину. Але якщо дитина на вулиці плаче чи щось гаряче пояснює татові й мамі, а перехожі починають соромити (наче сльози — це завжди погано), давати поради з виховання батькам, казати щось на зразок «Був би ти моїм сином, я б тобі надавав», це слід припиняти. Наприклад, словами «Вибачте, ми самі розберемося». І в жодному разі не приєднуватися. Намагайтеся взагалі не сварити дитину публічно.

Сучасні тренди виховання: що варто знати батькам

Одна клієнтка психолога майже півсторіччя пам’ятала, як вирішила 4-річною дівчинкою прибрати поруч з будинком. Сусідка сказала мамі: «Яка ж помічниця!», і та похвалила її та дала цукерку. Але через півгодини підійшла інша сусідка, яка охнула: «Навіщо змушуєте таку манюню працювати! Сором!» І мама не знайшла нічого кращого, ніж накричати на доньку та шльопнути. Авторитет жінка втратила вже тоді.

5. Приєднання до сторонніх дітей

«Чужа дитина взяла твої іграшки? Не будь жадібним, поступися».

«Це дівчинка, а ти — хлопчик. Ну і що, що перший підбіг? Хай вона погойдається».

«Чому малюк плаче? Ти його образила?»

«Кажеш, дитинко, мій син першим почав бійку? Ну, я йому дам!»

Усі ці фрази — батьківські помилки, які стаються через те, що нам хочеться красиво виглядати перед сторонніми. Якщо двоє дітей побилися, спочатку розберіться в ситуації, а не накидайтеся шулікою на свою дитину, тому що вам соромно перед мамою чужого малюка.

Якщо син чи донька добре знають, що таке «своє» та «чуже», не хапають чужих іграшок, чому ви ладні дозволити це сторонній дитині? Якщо ваші гендерні установки спонукають вас привчати хлопчика поступатися дівчинці, це мають бути певні правила, які не змінюються під ситуацію. Приміром: пропускати у дверях і транспорті. Але тоді не варто вимагати, щоб хлопчик віддавав свої іграшки, пропускав чергу в грі чи під час розваг тощо.

Невизначеність правил, «що саме хлопчик кому повинен», призводить до того, що виростають дівчатка, які вважають, що всі їм щось винні, та хронічно ображені хлопці.

6. «Я йду, а ти залишайся»

Класична «лякалка», коли дитина не чує наших закликів у супермаркеті чи місці розваг. Мовляв, я тебе тут покину. На дошкільнят така заява справді діє, але для них втрата батьків близька до загибелі. Чи варто так випробовувати дитячі нерви там, де досить взяти за руку та повести за собою? Але є і ще одна проблема. Часте повторювання призводить до того, що, скажімо, першачок звикає і починає фантазувати: як добре одному порозважатися. І тоді можливі варіанти: від грубого «То йди собі!» до спроб заховатися в розважальному центрі, втекти.

7. «Закрий рот»

Плач може бути двох видів: маніпулятивний та щирий. Коли дитина кричить без сліз і щось вимагає, її легко відволікти на інше, або ж плач вщухає без свідків. Але й у цьому разі не можна грубити або заявляти: «Я тобі не вірю! Ти навмисне видушуєш із себе сльози». Краще попросити дитину побути на самоті та заспокоїтися. Щойно вона зможе спокійно розмовляти, ви маєте бути готові підтримати діалог.

Як стимулювати в дітей опірність до психологічного тиску

Другий варіант: щирі сльози. Вони можуть бути, як видається дорослим, безпідставними або надто тривалими, дратівливими. Зламалася іграшка — і дівчинка вже годину ридає. Не виходить одягнути колготки — і трирічний малюк невтішно плаче. Ніщо так не відштовхує, як «Закрий рота», «Досить скиглити», «Я вже чути це не можу». Адже це — уроки антиемпатії. Затикати вуха, мовчки «перетерплювати» — майже той самий варіант.

Колись на ваші скарги на стан здоров’я вихований таким чином підліток скаже: «Годі скиглити», і ви дивуватиметеся: звідки така байдужість. Частіше так реагують люди, яким здається, що сльози — то обвинувачення, спонукання для якихось дій. Але це не «для вас», це — частина емоційного життя дитини. Як би не дратував крик, сина чи доньку слід втішати. Обійняти, притиснути до себе — чи довго? А стосунки зміцніють.

Завжди пам’ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля. Тож давайте вчитися виховувати наших дітей в мирі, любові та турботі.

Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту